Кожен четвертий мешканець Європейського Союзу живе в сільській місцевості, а сільські території займають три чверті його площі. Саме там жінки, які працюють у сільському господарстві, вигадують невеликі місцеві підприємства, від мила ручної роботи до освітньої ферми. Проєкт GRASS Ceiling, що фінансується ЄС, дослідив, що їм допомагає і що заважає, а його висновки стануть у пригоді кожному, хто думає про власну справу, — а наприкінці ти можеш перевірити, скільки в тобі підприємця.
Цифри промовисті: сільські території становлять 75 % площі Європейського Союзу, і там живе 25 % його населення. Ініціатива Європейської комісії щодо бачення розвитку села наголошує, що цим територіям потрібні різноманітні, відкриті спільноти, де кожного заохочують повністю розкрити свій потенціал. Проте є група, чий потенціал роками часто лишався непоміченим: жінки, які працюють у сільському господарстві.
Саме на них зосереджений проєкт GRASS Ceiling, який фінансує ЄС і координував Південно-Східний технологічний університет в Ірландії (South East Technological University). Його мета полягала в тому, щоб інвестувати в інновації, які жінки в сільському господарстві вигадують і втілюють, і таким чином підтримати жінок-підприємниць.
Дослідники помітили, що інновації, які очолюють жінки на селі, мають спільну рису. Як правило, це не великі інвестиції, а ідеї, пристосовані до навколишньої місцевості. Найчастіше це підприємства, які:
Це підхід «від ферми до столу»: продукт виготовляють поруч із місцем, де хтось пізніше його купить і використає. Такі невеликі, орієнтовані на місцеві потреби інновації — позитивні приклади сталого сільського господарства.
Труднощі починаються з грошей. Координаторка проєкту Саллі Шортолл (Sally Shortall) говорить про це прямо: «Жінкам важко отримати невеликі суми для старту. Деякі хочуть створити робоче місце для себе або для одного-трьох людей, а більшість доступного фінансування для підприємців орієнтована на ініціативи, які принесуть високий дохід, дадуть роботу понад десяти людям і працюватимуть на експорт».
Інакше кажучи, більшість коштів для підприємців іде на ініціативи, що обіцяють високий дохід, багато робочих місць та експорт. Мікропідприємство, яке виготовляє мило чи морозиво, просто не відповідає цим критеріям, навіть якщо це саме те, чого потребує місцева громада.
Команда GRASS Ceiling вирішила перевірити на практиці, як можна підтримувати такі підприємства. Проєкт координував дев’ять живих лабораторій у дев’яти країнах: Хорватії, Ірландії, Італії, Литві, Нідерландах, Норвегії, Шотландії, Іспанії та Швеції. Кожну лабораторію проводили академічний партнер і відповідна організація-стейкхолдер, які залучили до неї від шести до восьми жінок. Усі лабораторії працювали за подібною програмою розвитку підприємництва.
Цікавим елементом експерименту була оплата учасниць. «Ми платили жінкам денну ставку, щоб показати, що цінуємо їхній час як підприємниць. Жінки справді це оцінили, а деякі сказали, що це допомогло їм виправдати те, що вони відійшли від родинних обов’язків, аби відвідувати живу лабораторію», — каже Шортолл.
Ідеї, які підтримав проєкт, були дуже конкретними. Вони охоплювали створення компанії з виробництва натурального мила, викуп закритого місцевого кафе-морозива і план освітньої ферми. В одному випадку інновація виросла з дуже особистого джерела: прагнення створити мило, достатньо м’яке для чутливої шкіри доньки.
Найвідоміший приклад — Гейл Деніелс (Gail Daniels), ірландська сільська підприємниця з глибокими коренями у своїй громаді. Вона створила Bó Bar Soap — компанію, що виробляє натуральне мило ручної роботи з коров’ячого молока, яке надходить безпосередньо з її родинної ферми.
Проєкт виявив і менш очевидну перешкоду. Багато жінок, які брали участь у GRASS Ceiling, розповіли, що їм раз у раз говорили, ніби вони не підприємиці. Такі зауваження мають наслідки: вони підривають зусилля з отримання потрібного фінансування, а також впевненість, необхідну для втілення інновацій.
Тому Шортолл сподівається, що місцеві офіси підприємництва нададуть мікропідприємствам більшу підтримку. На її думку, державна політика теж має відповідати потребам цих жінок, зокрема наступна версія спільної аграрної політики.
Історія GRASS Ceiling стосується одразу кількох галузей: соціології села, економіки, менеджменту та публічної політики. Вона показує, що інновація не обов’язково означає стартап із багатомільйонною оцінкою. Іноді це мило з молока власної родинної ферми або викуп місцевого кафе-морозива. Проєкт також нагадує, що спосіб улаштування фінансування вирішує, хто взагалі отримає шанс почати.
Жінки в сільській місцевості створюють невеликі місцеві підприємства, які добре використовують ресурси, але часто стикаються з системою фінансування, розрахованою на великий бізнес. Живі лабораторії GRASS Ceiling показали, що допомагає цінування їхнього часу та реальна підтримка мікропідприємств. Підсумовуючи проєкт, Саллі Шортолл каже, що «GRASS Ceiling показав, яким надбанням є жінки для сільського господарства і розвитку села», і додає, що жінки — «інноваційні, дивляться вперед, зосереджені на сталості та відновлювальних практиках».
5 запитань · одна хвилина
English
Čeština
Deutsch
Español
Français
Magyar
Italiano
Polski
Português
Русский
Slovenčina
Türkçe
Українська
العربية
中文