Загублена рибальська сітка не зникає на морському дні безслідно. За оцінками експертів, покинуте, втрачене або викинуте рибальське знаряддя становить близько 10 % усього морського сміття. Європейський проєкт NETTAG+, який координують дослідники з Університету Порту, береться за проблему одразу з кількох боків: семінари для рибалок, акустичні мітки для знарядь, сонар у поєднанні зі штучним інтелектом і підводні роботи. А наприкінці ти можеш перевірити, скільки відповідальності за море є у твоїх власних звичках.
Хто бодай трохи часу проводив біля моря, той бачив на пляжі викинутий хвилями шматок линви чи клубок сіток. Але це лише видима частина проблеми. Сітки, пастки та лески, що лишилися у воді після розриву, втрати чи викидання, можуть довго загрожувати тваринам і суднам. CORDIS наводить оцінки, за якими таке покинуте, втрачене або іншим чином викинуте рибальське знаряддя, відоме за абревіатурою ALDFG, становить близько 10 % усього морського сміття.
Сандра Рамуш (Sandra Ramos), біологиня з Міждисциплінарного центру морських і екологічних досліджень Університету Порту (CIIMAR) та координаторка проєкту NETTAG+, звертає увагу, що йдеться не лише про природу: «Це „привидне знаряддя“ не лише становить пряму загрозу морському життю Європи, а й може порушувати морське судноплавство, а отже, мати також соціально-економічні наслідки».
Проєкт, що фінансується ЄС, не ставить на один чудодійний винахід. Команда поєднала освіту, електроніку, аналіз даних і робототехніку, бо кожен із цих підходів відповідає за іншу частину проблеми. Рамуш формулює це так: «Наша мета — розробити й продемонструвати взаємодоповнювальні та інноваційні рішення, які можуть запобігати шкідливому впливу рибальських знарядь і морського сміття, що походить від рибальства, уникати його та пом’якшувати».
На практиці робота йшла за чотирма основними напрямами:
Перший напрям найменш технічний, і він може виявитися найважливішим. Команда провела семінари, заходи у віртуальній реальності та інформаційні кампанії, які представляли професійних рибалок як охоронців океану. Разом із рибалками проєкт підготував посібник із найкращих практик сортування та зберігання сміття, яке вони збирають під час звичайного вилову.
Проєкт також опублікував білу книгу про програми винагород для рибалок, які збирають морське сміття. Як пояснює Рамуш: «Цей документ дає підстави для розроблення масштабованих систем винагород, узгоджених із політикою, які відзначають рибалок за те, що вони привозять морське сміття до рибальських портів, де воно може потрапити в циркулярну економіку». Логіка проста: якщо повернення сміття в порт окупається, легше змінити щоденні звички на борту.
Другий стовп — MyGearTag, готова до виходу на ринок, доступна й проста у користуванні акустична система визначення місцезнаходження знарядь. Вона допомагає рибалкам знайти сітку чи інше спорядження, поки воно не перетворилося на ще одне привидне знаряддя. Рамуш називає конкретні цифри: «MyGearTag дає змогу рибалкам швидко знаходити й піднімати загублене рибальське знаряддя на відстані понад 2 км і на глибині понад 650 м, що знижує витрати на заміну знарядь, зусилля з піднімання, час пошуків і вплив ALDFG на довкілля».
Систему успішно продемонстрували в Хорватії, Італії, Португалії, Іспанії та Сполученому Королівстві на різних типах рибальських знарядь. Партнер проєкту Succorfish тепер виводить її на ринок.
Мітка допомагає, коли сітку заздалегідь нею обладнали. Але що робити зі знаряддям, яке давно лежить на дні? Відповідь дає третій елемент проєкту: система, що поєднує сонарне зображення високої роздільності, алгоритми штучного інтелекту та автономні роботизовані платформи для виявлення, картографування й відстеження привидних знарядь. Сонар сканує дно, алгоритми допомагають виокремити на зображеннях загублені знаряддя, а автономні платформи дають змогу простежити їхній слід.
Рамуш пояснює, чого прагне команда: «Ідея в тому, що з часом система підтримуватиме масштабні операції з моніторингу й підіймання ALDFG». Ключове слово тут — масштаб, адже виловлювати поодинокі сітки вручну не встигає за розмірами проблеми.
Останній напрям роботи стосується морської мегафауни, тобто великих морських тварин. Команда розробила механізм вивільнення з акустичною активацією, що підтримує риболовлю без линв, а також систему виявлення китоподібних у реальному часі. Менше линв у товщі води означає менше шансів, що тварини заплутаються.
NETTAG+ добре показує, як сьогодні виглядає робота над екологічними проблемами. В одному проєкті працюють біологи, акустичні інженери та фахівці зі штучного інтелекту й робототехніки, а також люди, які займаються освітою, комунікацією та економікою. Без останніх навіть найкраща мітка залишилася б на складі, адже користуватися нею мають захотіти самі рибалки.
Для студентів океанографії, біології, інформатики, автоматики чи менеджменту це сигнал, що варто шукати курси та студентські наукові гуртки на стику дисциплін. Вміння говорити з людьми, для яких призначене рішення, може бути так само цінним, як і знання алгоритмів.
За оцінками експертів, покинуте, втрачене й викинуте рибальське знаряддя становить близько 10 % морського сміття. Проєкт NETTAG+ береться за проблему одразу на кількох фронтах: підвищення обізнаності та винагороди для рибалок, акустичні мітки, що працюють на відстані понад 2 км і на глибині понад 650 м, сонар з алгоритмами штучного інтелекту, автономні роботи й технології, що захищають китоподібних. На думку координаторки, завдяки більшій обізнаності, добрим практикам та інноваційним інструментам рибалки й рибальський сектор тепер мають змогу відіграти провідну роль у відновленні наших океанів і вод.
Ця стаття ґрунтується на матеріалі, опублікованому службою CORDIS Європейської комісії.
5 запитань · одна хвилина
English
Čeština
Deutsch
Español
Français
Magyar
Italiano
Polski
Português
Русский
Slovenčina
Türkçe
Українська
العربية
中文