Чого про зміну клімату можуть нас навчити пастухи, які жили 10 000 років тому? + test

Зміст

• Не перший кліматичний шок
• Чотири пам’ятки в Йорданії
• Посушливіші й тепліші роки після холодного періоду
• Чому давньої ДНК було замало
• Читати білки замість генів
• Що розкриває стадо
• Перший у дослідженнях
• Підсумок
• П’ять запитань: чи є в тобі пастух кам’яної доби? (тест)

⇑Не перший кліматичний шок

Швидка зміна клімату — одна з найгостріших проблем нашого часу, зокрема тому, що вона серйозно впливає на виробництво продовольства в усьому світі. Проте людям не вперше доводиться пристосовуватися до мінливого довкілля. У минулому їм також доводилося справлятися з вищими температурами та скороченням запасів води.

Саме тому дослідники зазирають у минуле. З’ясувати, як ранні спільноти реагували на такі умови, — це отримати уявлення про те, як ми можемо пристосуватися до змін клімату сьогодні. Така була ідея проєкту ICARHUS, який фінансували програмою «Дії Марії Склодовської-Кюрі» (MSCA). Його команда застосувала палеопротеоміку, новий молекулярний метод, щоб пролити світло на практики випасу в Леванті понад 10 000 років тому.

⇑Чотири пам’ятки в Йорданії

Неоліт був епохою землеробства й одомашнення тварин — двох процесів, що призвели до появи постійних людських поселень. Щоб зрозуміти ці важливі моменти історії людства, дослідники спираються на матеріальні рештки, знайдені на археологічних пам’ятках.

ICARHUS зосередився на чотирьох таких пам’ятках в Йорданії та вивчав рештки скотарських спільнот, що жили від 14 000 до 8 000 років тому. Цей широкий часовий діапазон охоплює і найраніший етап одомашнення, і значно пізніший, на тисячі років відтак. Завдяки цьому він відкриває вікно в те, як практики тваринництва розвивалися з часом.

⇑Посушливіші й тепліші роки після холодного періоду

Ці пам’ятки мають ще одну перевагу. Вони охоплюють посушливіші й тепліші роки, що настали після молодшого дріасу — різкого похолодання в Північній півкулі. Тому вони є вдалим місцем для вивчення того, як доісторичні люди зустрічали зміну клімату.

Стипендіатка MSCA Луїза Ле Мейур (Louise Le Meillour) пояснює, чому цей контекст важливий: «Про те, як саме люди пристосовувалися до кліматичних змін у минулому, відомо мало. Більше знань про те, де оселялися спільноти і як вони використовували довкілля, може допомогти сучасним спільнотам, які стикаються зі зростанням температур, скороченням запасів води та швидкою зміною клімату, яку ми переживаємо по всій планеті.»

⇑Чому давньої ДНК було замало

Археологічні артефакти, як-от кістки одомашнених тварин, можуть багато розповісти про біологічну та культурну історію доісторичних суспільств. На жаль, посушливі умови Леванту залишили по собі мало решток.

До того ж інші передові аналітичні інструменти, зокрема технології давньої ДНК, там неефективні. Команді потрібен був інший підхід.

⇑Читати білки замість генів

Таким підходом стала палеопротеоміка. Метод аналізує послідовності білків, що залишилися на напрочуд різноманітних артефактах, зокрема на:

• зубному нальоті,
• шкаралупі яєць,
• шкірі,
• скелетних рештках.

Ле Мейур розповідає, для чого команда його використала: «У межах ICARHUS ми застосували палеопротеоміку, щоб отримати дані про газелей, про біологію яких відомо мало, а також про стратегії керування стадами кіз і овець залежно від віку та статі в спільнотах, що зазнавали змін клімату», — пояснює вона.

⇑Що розкриває стадо

На вибір людиною виду, віку й статі тварин безпосередньо впливає клімат. Це означає, що рештки кіз і овець працюють майже як запис рішень, які колись ухвалювали пастухи. Два приклади показують, як його читати:

• коли через посуху бракує корму й води, пастухи могли віддавати перевагу молодим плідним самицям;
• коли рештки свідчать про широкий розкид віку та присутність і самців, і самиць, стадо, імовірно, було більшим, а ресурсів було вдосталь.

⇑Перший у дослідженнях

ICARHUS — перший у світі проєкт, який намагається зрозуміти ранні стратегії випасу, визначаючи стать решток овець і кіз. Як і сучасні люди, доісторичні спільноти стикалися з викликами, пов’язаними з кліматом.

Вивчаючи, як вони керували стадами за екологічних обмежень, дослідники можуть краще зрозуміти, які варіанти є перед нами в світі, що швидко нагрівається. Старі кістки та зубний наліт так стають джерелом знань, корисних і сьогодні.

⇑Підсумок

Тисячі років тому пастухи Леванту справлялися зі спекою та скороченням запасів води, а їхні рішення залишили сліди в рештках тварин. Проєкт ICARHUS зчитує ці сліди за допомогою палеопротеоміки, яка працює там, де технології давньої ДНК безсилі. Вік і стать кіз та овець показують, як люди пристосовували стада до місцевих умов, — і підказують, як думати про пристосування до зміни клімату нині.

⇑П’ять запитань: чи є в тобі пастух кам’яної доби? (тест)